ВІДПЛАТА БУДЕ

Гей, палії! Невже нема в вас серця?
Невже черства, немов граніт, душа?
Чи вам не сниться поле край озерця,
Де колосилась Божа та краса?

Чи вам не чути плач землі, потвори?
Як вітер стогне в попелі-золі?
Спалили хліб, який лягав, як море,
Завдали болю матінці-землі.

В зернині кожній – віра і надія,
У кожному стеблі – великий труд.
Чому́ й за що була́ така затія?
А в попелі – народний біль і суд.

Ви – тінь без роду, попіл без основи,
Немає в вас ні сорому, ні слів,
Спалили поле з хлібом цим чудовим.
Який диявол вас сюди привів?

Ви – вороги не тільки хліба й неба,
Ви – вороги дитячих снів й пісень,
Вам не простять ні люди, ані стебла,
Ні вітру плач, що чути ніч і день.

Горіти вам у вогнищі прокляття,
Де дим й вогонь, як голос із землі,
Бо ви – не люди й буде вам відплата!
Збере́те ви і сльо́зи і жалі́!

13.11.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1051380

ЗІЗНАННЯ КРІЗЬ РОКИ

( Вірш не є автобіографічним!)

Сказати правду не могла,
Але й брехати не хотіла,
Із цим в душі весь час жила́,
Й душа від цьо́го все боліла.

Текли потоками роки́,
Життя, як море, бушувало,
Були́ усякими стежки́,
І щось сюрпризи підкидало.

Було́ багато намагань,
Щоб душу вилити зболілу,
Та додавалось все вагань,
Й мовчати серце все воліло.

Але думки́, неначе рій,
Ще й павутиною снували,
Здіймались все, як буревій,
Й моменту слушного чекали.

Та мить уже, мабуть, прийшла,
Усе наважилась сказати,
Сказати те, із чим жила́,
Аби колись не шкодувати.

Не буду більше я мовчать,
Не стану більше я вагатись,
Прийшла та мить, щоб розказать,
Прийшла та мить, аби зізнатись.

Зізнатись в то́му, що було́,
І що в собі́ роки́ тримала,
Лягло вже срібло на чоло…
І чим себе все докоряла.

Давно ми вже не молоді,
І діти вже повиростали,
Та є слова́ ті золоті,
Які колись закарбували.

Вони у пам'яті живуть
Й щораз дають про себе знати,
Буває – душу в шмаття рвуть,
І не змогла я їх приспати...

Колись почула ту з розмов,
Де я, мовляв, тобі не пара,
І де селючку ти знайшов,
Яка тебе охомутала.

Але ж з селючкою ти жив,
Душа в якої, як світлиця,
І бруд в свою́ ж криницю лив,
Й води дово́дилось напиться.

Я дійсно – панна не міська,
І не рівня́ тобі по статках…
Ріка життя мого́ сільська,
Та на душі не з брудом латка.

До цьо́го ще багато що,
І все це пам'ять карбувала,
Та й не забулося ніщо,
Й нічи́м його не постирала.

Та я мовчала всі роки́,
Вдавала, буцімто не знаю…
Писати мож про все книжки…
І це, мов сповідь, виливаю.

Бо вже не хочу цей тягар
В душі носити, мов каміння,
Нехай розвіється той жар,
Що палить душу все без тління.

Я не шукаю десь вини,
Не хочу більше сліз і муки,
Нехай зітру́ться давні сни
І не беруть мене за ру́ки.

Бо кожен має свій секрет,
І кожен має сво́ю втрату,
Та в слові – світло без тенет,
Й життя створило вже сонату.

Вже стало легше на душі,
Неначе вітер біль розвіяв,
З душі пропали спориші,
І все, що в душу ти посіяв.

Мовчання – більше не тюрма,
А слово – ключ до світла й волі,
І хай минуле все трима –
За все, що є, я вдячна долі.

Бо ж кожна правда, як вода,
Що змиє тінь і дасть прозріння,
А в тиші – но́ва висота,
Й зосталось чистим ще й сумління.

Тому почуй мої́ слова,
Що довго в серці я ховала,
Вони, як істина жива,
Яка душі вже волю дала.

14.11.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1051500

ЖИТТЄВА СТЕЖКА ІЗ ХРЕСТАМИ

У кожного свої́ хрести,
Своє́ у кожного терпіння,
Бува – нелегко їх нести́,
Але вони і є – спасіння.

У кожного свої́ гріхи,
Які хрести важкими роблять,
Вони, неначе кияхи…
Ми їх молитвою оздобим.

У кожного своя́ вина,
Що серце іноді затьмарить,
Й вона буває не одна,
Яка, мов кип'ятко́м ошпарить.

У кожного свій шлях земний,
Де радості, переживання,
Де хрест веде у день ясни́й,
Де є весе́лощі й страждання.

І пам'ять в кожного своя́,
Що зберігає слід минулий,
Вона, мов тихий дзвін здаля,
Який лунає, щоб почули.

У кожного своя́ любов,
Що світлом серце зігріває,
Вона підно́сить знов і знов,
Від втоми кри́ла підіймає.

У кожного є погляд свій,
Де пам'ять, боротьба і слово,
І де думок зібрався рій…
Та й все, що є – невипадково.

І мрія в кожного своя́,
Яка кудись веде і кличе,
Своя́ у неї течія́,
І щось у ній є таємниче.

Ще й тиша в кожного своя́,
Що в серці ніжно промовляє,
Вона неначе та шлея́,
Яка в життя нас запрягає.

У кожного своя́ борня,
Де страх і сумніви палають,
Щось відчуваємо щодня,
Та ще й хрести нас пригинають.

У кожного стежки́ з хрестом,
Це знак терпіння і любові,
Буває – йде́мо напролом,
Бо віра й правда є в основі.

У кожного свій хрест земний,
Та він веде крізь темні ночі,
Щоб вийти в день благословни́й,
Де мир і спокій світить в очі.

І дяка Богу за цей шлях,
За хрест, що силу нам дарує,
Бо навіть десь, у тягаря́х,
Бажання легкості вирує.

28.11.2025 р.

©Королева Гір Клавдія
Дмитрів,2025
ID: 1052266