1. Буханець хліба
2. Відплата буде
3. Голодна смерть
4. Голодні роки
5. Голодомор
6. Голодомору щоб не знали
7. Колоски
8. Окраєць хліба і свіча
9. Окраєць хліба рятував життя
10. Свіча
11. Спалили нелюди пшеницю
12. Страшні роки
13. Тіні голоду і світло правди
14. Хотілось жити

Натисніть тут і почніть писати. Интылльэгэбат но ыльигэнди янвыняры мэдиокретатым зыд про модо адхюк зэнтынтиаэ ед йн натюм нолюёжжэ янтэрэсщэт.

Натисніть тут і почніть писати. Про эи мыа тальэ декат пхйложопхяа ютроквюы кончюлату ыт нам мэя эю убяквюэ аюдиам.

13. ТІНІ ГОЛОДУ І СВІТЛО ПРАВДИ

Свічу запалили сьогодні усі,
Не Святвечір, та свічка палає,
Замореній голодом – ліки, душі́,
Про той час кожен з нас пам'ятає.

Стоїть Україна в скорботній тиші́,
І молитва до Неба злітає
За тих, хто загинув у темні ті дні,
Їхні ду́ші свіча зігріває.

Свіча на вікні – наче тінь і журба,
І та пам'ять ніко́ли не згасне,
Бо в серці народу – свята боротьба,
Ну і світло надії не гасне.

Запа́лені свічі у кожнім вікні
І єднання у спільній молитві,
Тридцяті роки́ бу́ли дуже страшні,
Де всі з смертю голодною в битві.

І тіні робились з людей при житті,
Як примарами, люди ставали,
В голодному бу́ли вони розп'ятті́,
То й від голоду в землю лягали.

Земля українська в скорботі мовчить,
Нашу правду ніхто не зламає,
А стогін тих жертв і сьогодні звучить,
Наша пам'ять про них не вмирає.

Ми свічку тримаєм в долонях свої́х,
Наче є оберегом народу,
Щоб більше ніко́ли на землях святих
Не зазнали ми голоду й зброду.

22.11.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1052015

14. ХОТІЛОСЬ ЖИТИ

Полову їли в ті роки́
Й раділи їй вкраїнці,
Шукали зе́рна, як пташки́,
Й ховали їх в торбинці.

Не мали пра́ва їх збирать:
За це їх катували,
Голодну смерть прийшлось пізнать,
На смерть усіх їх гнали.

Хотіли вижить – не змогли,
Бо в очі смерть дивилась,
Вони, мов сно́пи полягли,
Землиця ними вкрилась.

Скелет лишався від людей,
Це страшно уявити.
Небачено тоді смертей,
А їм хотілось жити.

Страшний то був голодомор,
Який нам влаштували,
Забрали все з людськи́х комор,
Й життя людські забра́ли.

Вже дев'яносто літ пройшло,
Про це ми пам'ятаєм,
Щоб знову це не надійшло,
Ми Господа благаєм.

27.11.2022 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2022

Натисніть тут і почніть писати. Про эи мыа тальэ декат пхйложопхяа ютроквюы кончюлату ыт нам мэя эю убяквюэ аюдиам.

10. СВІЧА

Свічу запали на своєму вікні,
Віддай шану всім, хто загинув.
В скорботі за ними усі ми ці дні...
Про це сповісти доньці й сину.

Голодною смертю вони полягли,
Бо голодом всіх їх морили,
Та й вижить при цьому вони не могли…Якби не цей жах – вони б жили.

Запалена свічка – це пам'ять про тих,
Хто смертю такою загинув.
Ніхто в ті роки не зміг вижити з них,
До хліба все думкою линув.

Ми шану віддаймо тим жертвам в ці дні
І пам'ять про них бережімо.
Запалена свічка на кожнім вікні –
Всіх жертв саме так пом'янімо.

23.11.2019 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2019

ID: 999394

11. СПАЛИЛИ НЕЛЮДИ ПШЕНИЦЮ

Спалили нелюди пшеницю,
Але ж пшениця – хліб святий.
А далі наплюють в криницю,
Тоді й води з неї не пий.

Ще вчора золотом світилась
Пшенична нива у степу,
А серед ночі обвугли́лась,
Й така впала на землю цю святу.

Згорів на вуголь кожен колос,
Вуглинками ж бо він зробивсь.
Невже лихий штовхав їх голос?
На кого нелюд обізливсь?

Чим завинила ця пшениця?
Чим завинив святий цей хліб?
Бо був би хліб і паляниця,
І не один чудовий сніп.

Що думав нелюд, ніж палити?
Про що були його думки́?
Гріхи не легко відмолити.
За це не в рай ведуть стежки́.

Свята пшениця вуглем стала,
Воює в людях сатана.
Ніко́му ж там не заважала –
Вона ж стояла, як стіна.

А колос злотом був налитий,
Жнива на носі вже от-от…
Та нелюд є несамовитий.
Який закладений був лот?

І не боялися ж бо Бога
Антихристи зловісні ті.
Куди душі буде́ доро́га
За ці зерниночки святі?

Як можна бу́ло так чинити?
До того як було́ дійти?
За що було́ цей хліб палити?
І як на шлях такий зійти?

Нема у серці у них Бога,
Нема святого і в душі́.
Невже не взяла їх тривога,
Що не спечуться калачі?

Госпо́дь за це ж бо їх накаже,
Але не знають навіть як.
Цей гріх безслідно не поляже –
«Скуштують» же вуглин цих смак.

20.01.2019 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2019

12. СТРАШНІ РОКИ

Минув давно страшний вже тридцять другий,
І тридцять третій вже за ним минув.
З голодної вмирали ж бо наруги,
Голодний плач той душогуб же чув.

Вмирали і старесенькі і діти,
І молодь помирали на очах.
Схиляли голови, як від морозу квіти...
Голодна смерть і біль страшний, і жах.

Всі раді були висівкам й полові,
Бо пухли з голоду, немов на дріжджах хліб.
Просили їсти на вкраїнській мові
Не дві, не три й не п'ять голодних діб.

Та душогуби їсти не давали,
А й гнали босими й голодними в поля...
Щоб ці страшні роки не забували,
Й щоб хлібом не постала нам земля.

23.11.2019 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2019
ID: 999391

7. КОЛОСКИ

Про колоски я Господа молила,
Бо замість хліба землю їли ми.
Голодна смерть усіх підряд косила,
Вмивалися не потом, а й слізьми.

Ще замість хліба в нас була́ полова,
І висівки, й бур'ян, і кропива́,
Лиш снилася нам нива колоскова…
Та й сльози, мов зернята, пролива.

Голодна смерть дивилася нам в очі -
Я не хотіла нею помирать,
І снилися лиш сни, як поторочі,
Та мріяла зерня́тка хоч збирать.

Тоді щодня від голоду вмирали,
Не обирала смерть кого́ забрать…
Знущалися, з домівок рідних гнали…
Й не знали за хвилину що чекать.

Я колоски знайшла далеко в полі,
Як гнали нас усіх через поля́.
Їх цілувала й дякувала долі…
Із стогоном здригнулася земля.

Ті колоски… було їх дуже мало,
Й зерняток в них – дитя могло злічи́ть,
Та кожне з них надію додавало.
Що не помру…що буду далі жить.

Ті колоски я до грудей тулила,
Боялась хоч зерня́тко загубить,
Їх біля серця в хусточці носила,
І сльози я продовжувала лить.

Я колоски тримала, як святиню –
Дорожчими від золота були́.
Їх заховала у стареньку скриню,
Щоб нас від смерті врятувать змогли.

Ті колоски даровані Всевишнім,
Голодну смерть мені він не послав.
Посіяла, коли розквітли вишні,
Щоб голоду ніхто більш не зазнав.

27.11.2020 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2020

8. ОКРАЄЦЬ ХЛІБА І СВІЧА

Окраєць хліба і свіча…
Страшні роки, які минули,
Вмирав дорослий й дитинча…
Голодна смерть… Вони заснули.

Окраєць хліба і свіча…
В той час думками поринаєм,
Де всіх голодна смерть стріча…
Про ті роки ми пам'ятаєм.

Окраєць хліба і свіча…
Це – наш обов'язок робити…
Не забувать дівча й хлопча,
Які хотіли дуже жити.

Окраєць хліба і свіча
Щораз нагадують про лихо,
В людей не бу́ло калача,
Їх смерть усіх косила тихо.

Окраєць хліба і свіча
Страшні роки символізують,
Голодну смерть і сівача,
Що морять голодом й катують.

Окраєць хліба і свіча…
Голодомор років тридцятих,
Де смерть косила, як з плеча,
Про це не маєм забувати.

18.11.2024 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024
ID: 1026818

9. ОКРАЄЦЬ ХЛІБА РЯТУВАВ ЖИТТЯ

Стою́ в молитві з свічкою в руках,
Лежить окраєць хліба на тарілці…
Страшні роки́, голодна смерть і страх,
Голодомор, де гинули вкраїнці.

Запалена свіча палахкотить,
Про ті страшні роки́ нам нагадала,
Вмирали люди, їм хотілось жить,
Та смерть усіх косила, забирала.

Окраєць хліба рятував життя,
Бажання жити, мов свіча палало,
Пух з голоду дорослий і дитя,
Немов снопі́в, усюди тіл лежало.

Окраєць хліба мали не усі,
І висівкам раділи, і зернині,
Вбивали за колосся у руці…
Не дали крихти з'їсти і дитині.

Хотілось жити, та вони лягли…
Лягли вони і більше не підня́лись,
Голодну смерть здолати не змогли…
Голодними з життям тоді прощались.

Тепер свіча за них палахкотить,
Окраєць хліба… Серце біль стискає…
Не дай Госпо́дь, щоб нам це пережить!
Хай голоду ніхто із нас не знає.

23.11.2024 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024
ID: 1027159

4. ГОЛОДНІ РОКИ

Голодний тридцять другий рік,
А далі – тридцять третій напослідок.
І досі ми не знаєм жартвам лік…
Госпо́дь зоставсь один-єдиний свідок.

Страшні роки́…Чому́ ж вони були́?
Чому́ це сталось са́ме в Україні?
І ві́дсіч то́му лиху не дали́,
З людей лиша́лись лиш ходячі ті́ні.

Знесилена вмирала тая тінь
У полі, в хаті, в лісі, на дорозі…
Мільйони відбуло́сь таких падінь,
Та вижити вони були́ не в змозі.

Від голоду всі пухли вочевидь,
Зарадити собі не мали змоги,
Розпука, біль… Душа за це болить…
Підкошувались в кожного з них но́ги.

Чому́ нам довело́ся це зазнать?
За що таке з вкраїнцями чинили?
Всіх не могли убить чи розпинать,
Тому́ нещасних голодом мори́ли.

За що таке знущання над людьми?
За що вмирали навіть немолята?
Голодна смерть обня́ла всіх крильми́…
Убивця помагав їй той проклятий.

Не маєм права ми про це забуть!
Обов'язок – це за́вжди пам'ятати.
Місця смерте́й і стогнуть, і ревуть –
Про це всі покоління мають знати.

27.11.2021 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2021

5. ГОЛОДОМОР

Голодомор...голодні муки, жах,
Голодна смерть, бажання жити… жити...
Всі вікна у запалених свічках,
Обов'язком є свічку запалити.

Голодомор...і смерть же не одна,
І стогін, й плач, й зубів там скреготіння.
Так голодом людей вбив сатана...
Голодна смерть і муки, і терпіння.

Голодомор...багато літ пройшло,
Та шану по сьогодні віддаємо.
Прокляття це людей наших знайшло,
За них в молитві з свічкою стаємо.

Голодомор...в минулому давно,
Та біль в серцях за це у нас по нині.
Ми свічку запалім й поставмо на вікно,
Розповідаймо це й малій дитині.

Голодомор...мороз аж до кісток.
Щоб більше він ніко́ли не вернувся,
Щоб більш ніхто не зважився на цей крок,
Цей день аби ніко́му не забувся.

23.11.2019 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2019

6. ГОЛОДОМОРУ ЩОБ НЕ ЗНАЛИ

В нас гинуть люди, в нас війна,
Яка уже роки триває,
І хліб наш палить сатана,
Вивозить інший, викрадає.

То справжній це є геноцид.
Не дай, Господь, голодомору!
Ця зграя нелюдів і гнид
Ввірвалась в нашую комору.

В коморі збіжжя золоте…
Без хліба хоче нас лишити,
Сяга потвора на святе,
А нам без хліба не прожити.

Благаєм Бога, щоб вберіг,
Голодомору щоб не знали,
Щоб ворог це зроби́ть не зміг,
Щоб нас без хліба не зостали.

Голодного не знать життя,
Не пухнуть з голоду й вмирати,
Дорослий хліб, щоб їв й дитя,
Нам голоду щоб не зазнати.

Нам страшно думать про таке,
Женем думки́ про смерть голодну,
Тепер життя страшне й тяжке,
Нам палять землю хлібородну.

Вбива нас клятая орда
І замість хліба міни сіє.
В нас чорні дні, страшна біда,
А з цього ворог лиш радіє.

17.11.2024 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024

1. БУХАНЕЦЬ ХЛІБА

Буха́нець хліба пахне на столі,
Він щойно спікся у печі́ на дро́вах,
А був зерном у зораній ріллі,
Бо хліб – багатство й голова усьо́му.

Він довгий шлях до столу подолав,
Бо сіяли, збирали й молотили,
Пройшовши все – буханцем хліба став,
А на колоссі до землі́ хилили.

Духмяний, запашний буха́нець цей,
Скоринка прирум'янилась у нього,
Він поспішав в домівку до людей
Із колоса, що гнувся, золотого.

Тепер він тут, мов злото на столі,
І пахощі від нього у домівці,
А шлях свій починав він із ріллі.
Ціну його ми знаєм, українці.

Шануймо хліб, що золотом постав,
Шануймо й навіть крихт не викидаймо,
Госпо́дь зерно і хліб святий нам дав,
Святому хлібу шану ми віддаймо.

Буха́нець хліба, спечений в печі́,
Руками від душі́ його місили,
Та окрім хліба бу́лки й калачі.
Щоб хліб був за́вжди – Господа молити.

І молимо про це ми повсякчас,
Бо ворог міни у ріллю все сіє,
Страшний прийшов до нас вкраїнців час,
Та хліб у нас в домівках рум'яніє.

20.10.2024 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024
ID: 1049614

2. ВІДПЛАТА БУДЕ

Гей, палії! Невже нема в вас серця?
Невже черства, немов граніт, душа?
Чи вам не сниться поле край озерця,
Де колосилась Божа та краса?

Чи вам не чути плач землі, потвори?
Як вітер стогне в попелі-золі?
Спалили хліб, який лягав, як море,
Завдали болю матінці-землі.

В зернині кожній – віра і надія,
У кожному стеблі – великий труд.
Чому́ й за що була́ така затія?
А в попелі – народний біль і суд.

Ви – тінь без роду, попіл без основи,
Немає в вас ні сорому, ні слів,
Спалили поле з хлібом цим чудовим.
Який диявол вас сюди привів?

Ви – вороги не тільки хліба й неба,
Ви – вороги дитячих снів й пісень,
Вам не простять ні люди, ані стебла,
Ні вітру плач, що чути ніч і день.

Горіти вам у вогнищі прокляття,
Де дим й вогонь, як голос із землі,
Бо ви – не люди й буде вам відплата!
Збере́те ви і сльо́зи і жалі́!

13.11.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1051380

3. ГОЛОДНА СМЕРТЬ

Пройшли роки, та цьо́го не забути,
Голодна смерть косила всіх підряд,
Та важко і сьогодні це збагнути,
Що був страшний голодний тілопа́д.

Хотіли їсти – хліб їм тільки снився,
Та й висівки не в кожного були́,
І кожен з них до Господа молився,
Щоб висівок хоч жменьку їм дали́.

Кропи́ву їли, навіть і поло́ву,
Бо жить хотілось кожному із них,
Не дай Госпо́дь, щоб повторилось знову!
Вкраїна знала вдо́сталь бід і лих.

Голодомор…Страшні роки́ тридцяті,
І нищення вкраїнців вочевидь,
Знущались над людьми убивці кляті…
Чи покарав Госпо́дь убивців-гнид?

Ті жертви не хотіли помирати,
Хотіли вижить – голод їх убив,
Із поля колос не дали́ підняти.
Якби не так, то кожен з них би жив.

Вмирали люди, падали, як сно́пи,
Голодна смерть в обійми їх брала́,
Із тіл встелялись на землиці тро́пи,
Лиха ця смерть мільйони забрала́.

 смерть… Яке страшнеє лихо,
Яке жахіття довело́сь зазнать…
Був плач дітей, а далі – тихо-тихо…
Судилося від голоду вмирать.

Страхіття те, щоб знов не повторилось,
Всевишній щоб від цьо́го нас вберіг,
Щоб смерть голодна в очі не дивилась,
Щоб чорний день тоді кінця добіг.

27.11.2021 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2021
ID: 1060955