НА ПРЮ ЗА СУВЕРЕННІСТЬ

Відповідь на коментар Марії Стримбіцької на до вірша 

"НЕЗАЛЕЖНА, ВІЛЬНА І СОБОРНА»)

НЕЗАЛЕЖНІСТЬ знищити бажають
Й спопелити ненечку усю,
Ще й теракти вбивців дошкуляють,
Біль у серці я за це несу.

Їм СОБОРНІСТЬ теж не до вподоби,
Наша воля і незламний дух,
Знищення ми бачим їхні спроби,
Залп війни́ і досі в нас не вщух.

СУВЕРЕННІСТЬ їх веде до сказу,
Наша МОВА, наче гострий меч,
СТЯГ шматують вбивці по наказу…
В них нутро – безодня гноєтеч.

Цих потвор усе у нас лякає,
І як бачать ГЕРБ наш золотий –
Їх самих жадоба пожирає,
Їх дратує дух наш вольовий.

А за вірність неньці-Україні
Знищити готові все до тла.
МОВІ все звучати солов'їній,
З нашого не пить їм джерела́!

Ми на прю пішли за СУВЕРЕННІСТЬ,
За ВКРАЇНУ пла́тимо життям.
Їхні мрії – їхня нездійсне́нність,
Бу́ли, є й лишаються сміттям.

28.08.2023 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2023
ID: 992424

НЕЗАЛЕЖНА, ВІЛЬНА І СОБОРНА

Незалежна, вільна і соборна,
Нездоланна, сильна і міцна,
Хоч страждальна, але – непоборна,
Бо ж її стирає сатана.

Незалежність – у міцнім корінні,
Вільний дух – у кожному із нас,
Цей наш код у кожнім поколінні,
Й ПЕРЕМОГУ наближає час.

УКРАЇНА – світова перлина,
Ця коштовність мила всім серцям,
І звучить в ній мова солов'їна.
УКРАЇНА – це Господній храм.

Тридцять другі наші роковини,
Та палає ненька у вогні,
Кров стікає, мов з ягі́д калини,
Й тілопади сіються рясні.

Суверенна ненька-Україна,
Та шматують лю́бу вже роки́,
Її палять, та вона – нетлінна,
Не зага́сять рідної свічки́.

НЕЗАЛЕЖНІСТЬ за́вжди буде з нами,
СУВЕРЕННІСТЬ вплетено в вінець,
А НЕЗЛАМНІСТЬ пишем іменами
І любов'ю кожного з сердець.

24.08.2023 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2023
ID: 992106

УКРАЇНА, НЕЗАЛЕЖНІСТЬ, ВОЛЯ

(Відповідь на коментар Стефанії Терпеливець

до вірша «НЕЗАЛЕЖНА, ВІЛЬНА І СОБОРНА»)

Україна, незалежність, воля,
І соборність наша є у нас.
Нам за що така гіркая доля?
Нам за що цей чорний день і час?

Україна – молода держава,
Тридцять два в календарі лишень,
Спопелять ніхто не має пра́ва,
Для ординців стала, як мішень.

Подолати нас орда взяла́ся,
Зазіхнули вбивці на святе,
Україна волі не зреклася
І надалі буйно зацвіте.

Незалежність легко не дається,
А незламність має гарт в боях,
І соборність теж не продається,
То ж тернистий в України шлях.

Суверенність ворога бентежить,
Україна нас усіх болить,
Москалеві ненька не належить,
Україні нашій вільній жить!

Нездоланна наша люба ненька,
Нищена… шматована… в вогні,
З сил спада, але стоїть рідненька,
Й переможе ворога в війні.

24.08.2023 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2023
ID: 1053485

150. ВОГНИК ВІРИ НЕ ЗГАСА

Що знову хоче та орда?
Невже свої́х земель їй мало?
Чому́ на нас її хода?
За що нас горе це спіткало?

За що це сунеться на нас?
Ніхто ж у нас їх не чекає!
Це – як трощи́ть іконостас…
Які думки́ цей збрід плекає?

Неначе кістка, ця земля,
Впопе́рек горла зброду стала,
На край наш плани звідтіля,
Аж ди́ба ця мерзота встала.

Молитва кожна має міць,
І їх в вінець Госпо́дь сплітає,
Та рветься погань силоміць,
Й про це вже явно сповіщає.

Вже шматувати хоче все,
Святую землю спопелити,
І намір цей орда несе,
Так рветься в край святий ступити.

Її не спа́лить у вогні,
Не знищить землю цю святую,
Не дасть Госпо́дь нас сатані
Й Вкраїну нашу молодую.

Щодень напруга ця зроста,
Надія, що Всевишній вчує,
Не знищить нас тая орда,
Госпо́дь Вкраїну нам врятує.

Та ворог хоче воювать,
Йому Вкраїни ще бракує,
Готовий вже він наступать.
Почвара щось собі мудрує.

Той лютий ворог має план –
Йому потрібна Україна,
Все знищить хоче цей тиран ,
Та Україна є нетлінна.

Чому́ біда спіткала нас?
Чом нас нена́видить мерзота?
Та вогник віри в нас не згас,
Не вмре Вкраїна наша зло́та!

18.02.2022 р.

© Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2022

ВЕСНЯНІЙМО

Весняніймо, дівчата, щоднини,
У душі́ хай буяє весна,
Будьмо квітом для неньки-Вкраїни,
Хай закінчиться клята війна.

Весняніймо, дівчата, щомиті,
Нехай осінь прийде після ста,
І любов'ю ми будьмо сповиті,
Про прекрасне хай мовлять вуста.

Весняніймо, дівчата усюди,
Нам пасує усім весняніть,
ПЕРЕМОГУ Вкраїна здобуде,
Вона вирветься з пекла, з жахіть.

Весняніймо, дівчата, і квітнім,
І палітру краси оберім,
Ми й Вкраїна – найкращі у світі,
То ж любов'ю її огорнім.

Весняніймо, дівчата, хутчіше,
Відганяймо буянням орду,
То й прийде́ ПЕРЕМОГА скоріше.
Маймо віру у цьо́му тверду.

Весняніймо, дівчата і сяймо,
Потопаймо в буянні весни,
Наче квіти, усі розквітаймо,
Хай покине нас віха війни.

08.03.2023 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2023
ID: 976355

БІЛИЙ СНІГ

Білий сніг на зеленому листі,
Білий сніг на зеленій траві,
А калина в червонім намисті,
Багряніє в ранковій імлі.
Білий сніг намистинок торкався,
І кожнісіньку він цілував,
Так в любові калині зізнався,
Й дуже ніжно її обіймав.

ПРИСПІВ

Білий сніг, білий сніг, білий сніг,
Білий сніг у повітрі кружляє,
Білий сніг, білий сніг, білий сніг
На траву і на листя лягає.
Білий сніг, білий сніг, білий сніг,
Білий сніг простеливсь оксамитом,
Білий сніг, білий сніг, білий сніг
В поцілунку зустрівся із цвітом.

Десь у полі туман розстелився,
Вітер ніжно гойдає жалі,
В серці смуток чомусь оселився,
Наче спомин про дні золоті.
І діброва дрімає у тиші,
Гай шепоче про літо нове,
А мелодія серце колише,
Наче пісню, що знов оживе.

ПРИСПІВ

Білий сніг на зеленому листі,
Наче спогад, який оповив,
І злітає мелодія чиста,
Бо він ніжністю все полонив.
Білий сніг на зеленому листі,
Вітер лагідно шепче в гіллі,
І дорога в тумані сріблистім,
Всюди казка на білім крилі.

ПРИСПІВ

17.12.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1053432

ЗАГАДКОВІСТЬ

Світили зорі на світанку,
Світили зо́рі ці́лу ніч.

Сріблястий місяцю-серпанку,
Мені зізнайся в чому річ.

Чом солов'ї в саду́ співають,

В гаю́ зозуленька кує́,
Роки́ птаха́ми пролітають,
Роса на сонці виграє́?

А верболіз воді вклонився,
Сльозини-краплі пролива.
Чому́ він знову зажурився
Й життя по ві́нця напува?

Чому́ гойдає море хвилі
Й колише чо́вен защораз?
Чому́ роки бува на схилі?
Чому́ усьому є свій час?

Куди веду́ть усі стежини?
Котрою з них мені іти?
Ще й про кохання пісня лине,
Злітає птахою в світи.

Смарагдом трави зеленіють,
Скрипаль смичо́к у руки взяв,
Коханню все серця радіють…
Той зрозуміє, хто кохав.

30.07.2021 р.
©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2021
ID: 1052430

РАНОК ПІСЛЯ НОЧІ

Була́ тривога, сльо́зи, біль,
Не знала я чи зможу встати,
В думках, неначе заметіль,
Не стала Бога проклинати.

І тиша в серці, наче ніч,
Вкраїна-ненька вся у ранах,
Торкавсь, напевно, Ангел пліч,
Аби не втілив ворог плани.

Війна гірка, як хліб без рук,
Щоразу сльо́зи землю ро́шать,
Ми при житті зазнали мук,
Нас вороги щораз тривожать.

Минула ніч, як тінь, гірка,
В очах – і розпач, і – тривога,
Та в серці – кри́ла, мов ріка,
Що прагне вийти до порога.

Я йду крізь темряву і страх,
Хоч все розбито на уламки,
У вірі сила – не в книжках,
В молитві, яка го́їть ранки.

Я чую голос тих, хто впав,
Він кличе жити, не здаватись,
Бо їхня жертва – то причал,
Де ми вчимося підніматись.

І крок за кроком йду вперед,
Хоч тінь війни мене тримає,
Та в серці з вогнища намет,
Що навіть ніч не подолає.

І серед вибухів і зла
Я вірю – сонце знов засяє,
Бо кожна ніч колись пройшла,
І ранок душу обіймає.

02.12.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів
ID: 1052582

ПРИЙШОВ В РОЗБИТУ ХАТУ МИКОЛАЙ

Прийшов в розбиту хату Миколай,
Де згарища лишилися й руїни,
Колись тут був садок, неначе рай,
І линула із хати солов'їна.

Він знав, що вже нікого там нема,
Хоч за́вжди бу́ло гамірно у хаті,
Тепер – руїни, згарища й пітьма́…
Усіх тут вбили нелюди прокля́ті.

Убили і дорослих і малих,
Все знищили потвори, зруйнували.
Наві́ки голос кожного тут стих…
Святого за́вжди в хаті цій чекали.

Поглянув на руїни Миколай,
І болем серце в нього узяло́ся…
Сюди він йшов, долавши гори й плай…
Дарунки залиши́ть не довелося.

Зірвався вітер, наче хтось озвавсь,
Немов душа кричала із руїни,
У темряві лиш попіл розіславсь
І тінь стоїть, як пам'ять, без провини.

Ті тіні встали з попелу й руїн,
Відлуння звуку в серці їх озвалось,
Була́ це мама, до́нька, батько, син…
Тепер душа від кожного зосталась.

Святий схилився низько до землі́,
Плити торкнувся, що була порогом,
І сльо́зи покотилися гіркі –
Він чув, як плаче тиша під облогом.

Нема більш сміху, не лунає спів,
Лиш чорний попіл, крик і тінь розплати…
У серці Миколая біль засів,
Та не зумів ніко́му це сказати.

Він на коліна став серед руїн,
Молився за невинно всіх убитих,
А в небі загорівся тихий чин –
Святий вогонь для душ, землею вкритих.

І тихо прошептав Святий слова́,
Щоб ду́ші всі знайшли своє́ спасіння,
Хай вічна пам'ять їхня ожива,
Як світло серед темряви й падіння.

05.12.2025 р.

©Королева ГІір Клавдія Дмитрів, 2025
ID: 1052764 

 РОМАШКОВЕ СЯЙВО ДУШІ

Віночок сплету́ я із білих ромашок,
Ще й в ко́си ромашки собі заплету́,
І пісня полине з душі́… до мурашок,
Й молитву ́змолю від душі́ я святу́.

У полі, де жайвір співає про ниву,
Там серце моє́ оживає в тиші́,
І кожна ромашка шепоче щасливо:
Любов розцвітає в душі́ й на землі.

Та й лагідний вітер торкнеться обличчя,
Прине́се він пахощі трав і зерна́,
А сонце у небі, мов щира зірниця,
У то́му промінні любові струна.

Сріблястою хвилею річка заграє,
Піде́ віддзеркалення мрій у воді,
А серце ще й пісню свою́ заспіває,
І виллється слово в рядочки прості.

Ще й щастя розквітне, як квітка у полі,
Зігріє коханням у серці весна,
Вінок із ромашок – мов спогад від долі,
Де лірика ніжно звучить крізь літа.

У погляді милому світ розквітає,
У слові коханому – музика мрій,
Ще й кожна ромашка думки́ прикрашає,
І світиться щастям між кожною з вій.

Вінок із ромашок – мов символ єднання,
І множить бажання щоразу сповна́,
І він зберігатиме вічно кохання,
Й заграє про щастя душевна струна.

І вічність кохання у серці палає,
Як зо́рі, що світять на небі вночі,
Надія в ромашках ніде́ не щезає,
Бо в ній заховались від щастя ключі.

Ромашкове сяйво душі́ розквітає,
Як сонце у серці, як пісня жива,
Воно крізь роки́ і віки не згасає,
Любов і надія тримають слова.

24.11.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2025
ID: 1052088

ВЕСЕЛКА НЕВИДИМИХ ГРАНЕЙ

Не грає барвами веселка,
Затих вже й клекіт журавля,
І тиша ніжна дуже злегка
Торкнулась серця скрипаля.

У небі сутінки поволі
Розкрили крила для зірок,
І всі думки́, мов на роздоллі,
Кудись щоразу роблять крок.

Не грає барвами веселка,
Але в душі́ живе тепло́,
Немає в сутінків люстерка*,
Щоб віддзеркалення було́.

Там світло ніжності і віри,
Там крила тиші й доброти,
І навіть ніч немає міри,
Коли в душі́ ростуть світи.

Не грає барвами веселка,
І тиша в серці, мов туман,
Але в душі́ надія ле́гка,
Що десь розвіється цей стан.

Коли у темряві зникає
Барвистий подих дивних мрій –
Любов, як полум'я, палає
Й веде крізь ніч у світ надій.

І навіть сутінки глибокі
Не зможуть мрії зупини́ть,
Бо в небі зо́рі, наче кроки –
Доро́га в завтра, шлях у світ.

Не грає барвами веселка,
Та грає барвами душа,
І все складає до пуде́лка**
Й думками все це прикраша.

26.11.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1052158

ЛЮСТЕРКО* - дзеркало
ПУДЕ́ЛКО** - коробка, шкатулка, футляр

ЖИТТЄВА СТЕЖКА ІЗ ХРЕСТАМИ

У кожного свої́ хрести,
Своє́ у кожного терпіння,
Бува – нелегко їх нести́,
Але вони і є – спасіння.

У кожного свої́ гріхи,
Які хрести важкими роблять,
Вони, неначе кияхи…
Ми їх молитвою оздобим.

У кожного своя́ вина,
Що серце іноді затьмарить,
Й вона буває не одна,
Яка, мов кип'ятко́м ошпарить.

У кожного свій шлях земний,
Де радості, переживання,
Де хрест веде у день ясни́й,
Де є весе́лощі й страждання.

І пам'ять в кожного своя́,
Що зберігає слід минулий,
Вона, мов тихий дзвін здаля,
Який лунає, щоб почули.

У кожного своя́ любов,
Що світлом серце зігріває,
Вона підно́сить знов і знов,
Від втоми кри́ла підіймає.

У кожного є погляд свій,
Де пам'ять, боротьба і слово,
І де думок зібрався рій…
Та й все, що є – невипадково.

І мрія в кожного своя́,
Яка кудись веде і кличе,
Своя́ у неї течія́,
І щось у ній є таємниче.

Ще й тиша в кожного своя́,
Що в серці ніжно промовляє,
Вона неначе та шлея́,
Яка в життя нас запрягає.

У кожного своя́ борня,
Де страх і сумніви палають,
Щось відчуваємо щодня,
Та ще й хрести нас пригинають.

У кожного стежки́ з хрестом,
Це знак терпіння і любові,
Буває – йде́мо напролом,
Бо віра й правда є в основі.

У кожного свій хрест земний,
Та він веде крізь темні ночі,
Щоб вийти в день благословни́й,
Де мир і спокій світить в очі.

І дяка Богу за цей шлях,
За хрест, що силу нам дарує,
Бо навіть десь, у тягаря́х,
Бажання легкості вирує.

28.11.2025 р.

©Королева Гір Клавдія
Дмитрів,2025
ID: 1052266

ГРАНІ ЖІНОЧОЇ ДУШІ

Я – жінка, актриса, Богиня і краля,
В мені і вогонь, і безмежна печаль.
Я світ обіймаю, мов ніжна молитва,
У серці моєму кохання й кришталь.

Я – жінка, актриса, Богиня і краля,
В очах моїх – зо́рі, у думці – весна,
Я кри́ла дарую, я світ прикрашаю,
І в кожній сльозині – надія одна.

Я – жінка, актриса, Богиня і краля,
Я граю життя, мов величний спектакль,
Де в кожному русі і буря, і тиша,
А в кожному слові – і ніжність, і знак.

Я – жінка, актриса, Богиня і краля,
У серці моєму кохання і спів.
Я ніжно торкаюсь до ранку і світла,
Щоб світ розквітав від мої́х почуттів.

Я – жінка, актриса, Богиня і краля,
Я зводжу надійні життєві мости,
В мені поєднались і буря, й відвага,
І ношу взяла́сь непосильну нести́.

Я – жінка, актриса, Богиня і краля,
Я вірю у світло, у правду, в добро,
Молитвою ніжною землю зігрію,
Щоб сонце зійшло й сколосилось зерно.

24.11.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025 р.

ГАРАТАННЯ І БЛАГАННЯ

У нас знову гаратання –
Ворог не дрімає,
Вбивчий мотлох із болота
До нас відправляє.

Б'юся, Господи, з думками,
У нас гаратають,
Ні на мить страшні ті звуки
У нас не стихають.

Куди іти? Як нам бути?
Що робити, Боже?
Відверни сміття убивче
На ординське ложе!

Зглянься, Господи, благаю,
Зглянься ти над нами,
Всіх закрий нас від убивць тих
Сво́їми щитами.

Залетіло сміття враже,
Не дають споко́ю,
Поможи це пережити,
Боже, до відбою!

Гаратають у нас гучно,
Ні́де заховатись,
І не хочемо, повірте,
Із життям прощатись.

Небезпека, гаратання,
Здригаються сті́ни.
Чи почує Бог благання
Дітей України?

25.11.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025

РИДАЄ-ПЛАЧЕ УКРАЇНА

Ридає-плаче Україна,
Бо знов загинув брат і син.

В розпуці вся його родина,
Бо у батьків він був один.

Його приве́зли в домовині,
Коротким був героя вік,
В жалобі й смутку всі ми нині…
Не знаєм втратам точний лік.

Востаннє бачив небо й сонце
І попрощався з усіма.
Не гляне більше у віконце…
Він з нами є, та вже нема.

Немов заснув, та вже востаннє.
Не зможе маму обійнять.
Не стріне сонечко він раннє,
Лиш вічним сном вже буде спать.

Так рано нитка обірвалась
І мати топиться в сльозах.
Ця звістка вороном ввірвалась…
Нестерпний біль і горе, й жах.

Ридає-плаче Україна –
Загинув ще герой один.
А кров'ю плаче і калина…
Пішов у вічність вірний син.

03.04.2021 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2021

ТАЄМНИЧА КУПІЛЬ

В ставку купається верба
І віти-ко́си в ньому мо́чить,
Взяла́ її чому́сь журба,
Давно заве́сти пісню хоче.

Заснути в хвилях, як дитя,
Й проснутись з сонечком раненько,
А місяць гладить почуття
Й на воду світло ллє тихенько.

І тиша плине між гіллям,
Немов молитва безсловесна,
І пахне м'ятою земля,
І ніч стає така чудесна.

Ставок тремтить, мов серця звук,
Що в снах шукає давню втому,
А вітер, вірний справжній друг,
Прилинув так, немов додому.

І зорі, мов пташки малі,
Із неба світять й не тривожать,
Вони, як спогади в імлі,
Їх ніч на віях тихо множить.

Верба схилилась до води,
Їй грають коники на лузі,
А на землі чиїсь сліди,
І тінь тремтить в нічному крузі.

21.11.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2025
ID: 1051885

БАЖАННЯ НЕ СПИТЬ

Я хотіла тебе, я жадала тебе,
Я жадала тебе до безтями,
Я чекала тебе, виглядала тебе,
Прокладала мости поміж нами.

Я хотіла тебе, тебе бачила в снах,
І до ранку очей не змикала,
Уявляла тебе на життєвих стежках,
Кожну мить, мов сторінку гортала.

Я хотіла тебе, ти прихо́див вві сні,
Дарував мені білі троянди,
Поцілунки п'янкі дарував ти рясні,
Ми на зорі дивились з веранди.

Я жадала тебе, наче квітка води,
Мов землиця води у посуху,
Я просила вві сні: «Мене в сад поведи,
Поведи мене, милий, за руку».

Я хотіла тебе, те бажання росло,
Та й надії ніяк не втрачала,
Сокровенне в собі́ воно за́вжди несло́…
І вночі, і удень я чекала.

Я хотіла тебе, і настала та мить,
Яку довго невтомно чекала,
Я відчула тоді, що надія не спить,
І в любові твоїй потопала.

10.05.2024 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024

ЗА ГІДНІСТЬ І СВОБОДУ

В нас ГІДНІСТЬ і СВОБОДА,
І дуже їх цінуєм,
Тепер до ПЕРЕМОГИ
Ми кров'ю шлях гаптуєм.

Ми ГІДНІСТЬ і СВОБОДУ
Роки́ вже бережемо
Й ординців з України
На болота́ женемо.

За ГІДНІСТЬ і СВОБОДУ
Вбивають українців,
Бо неньку люблять зроду
Й нена́видять ординців.

За ГІДНІСТЬ і СВОБОДУ
Герої наші гинуть,
А ворог атакує
Щодня нас без упину.

За ГІДНІСТЬ і СВОБОДУ
Народ наш піднімався,
В цей день колись в столиці
МАЙДАН і розпочався.

За ГІДНІСТЬ І СВОБОДУ
Лягла НЕБЕСНА СОТНЯ,
Проли́ла кров, як воду,
Був стогін і скрего́тня.

Ми ГІДНІСТЬ і СВОБОДУ
Й надалі берегтимо,
Й любов до України
Завжди́ в серцях нестимо.

21.11.2024 р.

 ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024
ID: 1027001

ЗІЗНАННЯ КРІЗЬ РОКИ

 ( Вірш не є автобіографічним!)

Сказати правду не могла,
Але й брехати не хотіла,
Із цим в душі весь час жила́,
Й душа від цьо́го все боліла.

Текли потоками роки́,
Життя, як море, бушувало,
Були́ усякими стежки́,
І щось сюрпризи підкидало.

Було́ багато намагань,
Щоб душу вилити зболілу,
Та додавалось все вагань,
Й мовчати серце все воліло.

Але думки́, неначе рій,
Ще й павутиною снували,
Здіймались все, як буревій,
Й моменту слушного чекали.

Та мить уже, мабуть, прийшла,
Усе наважилась сказати,
Сказати те, із чим жила́,
Аби колись не шкодувати.

Не буду більше я мовчать,
Не стану більше я вагатись,
Прийшла та мить, щоб розказать,
Прийшла та мить, аби зізнатись.

Зізнатись в то́му, що було́,
І що в собі́ роки́ тримала,
Лягло вже срібло на чоло…
І чим себе все докоряла.

Давно ми вже не молоді,
І діти вже повиростали,
Та є слова́ ті золоті,
Які колись закарбували.

Вони у пам'яті живуть
Й щораз дають про себе знати,
Буває – душу в шмаття рвуть,
І не змогла я їх приспати...

Колись почула ту з розмов,
Де я, мовляв, тобі не пара,
І де селючку ти знайшов,
Яка тебе охомутала.

Але ж з селючкою ти жив,
Душа в якої, як світлиця,
І бруд в свою́ ж криницю лив,
Й води дово́дилось напиться.

Я дійсно – панна не міська,
І не рівня́ тобі по статках…
Ріка життя мого́ сільська,
Та на душі не з брудом латка.

До цьо́го ще багато що,
І все це пам'ять карбувала,
Та й не забулося ніщо,
Й нічи́м його не постирала.

Та я мовчала всі роки́,
Вдавала, буцімто не знаю…
Писати мож про все книжки…
І це, мов сповідь, виливаю.

Бо вже не хочу цей тягар
В душі носити, мов каміння,
Нехай розвіється той жар,
Що палить душу все без тління.

Я не шукаю десь вини,
Не хочу більше сліз і муки,
Нехай зітру́ться давні сни
І не беруть мене за ру́ки.

Бо кожен має свій секрет,
І кожен має сво́ю втрату,
Та в слові – світло без тенет,
Й життя створило вже сонату.

Вже стало легше на душі,
Неначе вітер біль розвіяв,
З душі пропали спориші,
І все, що в душу ти посіяв.

Мовчання – більше не тюрма,
А слово – ключ до світла й волі,
І хай минуле все трима –
За все, що є, я вдячна долі.

Бо ж кожна правда, як вода,
Що змиє тінь і дасть прозріння,
А в тиші – но́ва висота,
Й зосталось чистим ще й сумління.

Тому почуй мої́ слова,
Що довго в серці я ховала,
Вони, як істина жива,
Яка душі вже волю дала.

14.11.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1051500

140. ПІД ПОКРОВОМ ПРЕЧИСТОЇ

Нас під Покров Пречистая візьми,
Ми – діти всі, а ти є – наша Мати,
Як немовлят, усіх нас обійми́,
Благаєм нас завжди́ оберігати.

Надія в нас на тебе, Пресвята,
На те, що омофором нас накриєш,
Несемо ми тяжкого всі хреста,
І від біди, Пречиста, нас закриєш.

Даруй нам світло в темряві тривог,
Коли душа в сльозах і серце ниє,
Веди крізь терни нас до перемог,
Хай віра не зів'яне, а й жевріє.

Ти – зірка, що ніко́ли не згаса,
Ти – тиха гавань в бурі і негоді,
До тебе лине змучена сльоза,
Бо ти – надія в нашому народі.

Покрий нас МИРОМ, Матінко Свята,
У дні війни, у ночі безпросвітні,
Щоб не згасала в серці доброта
І не зів'яли мрії заповітні.

Нас під Покров, Пречистая, візьми,
На кожнім кроці будь, благаю, з нами,
Бо жити, як ніко́ли хочем ми,
Нам поможи у битві з ворогами.

16.11.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1051524

З МІСТА ЛЕВА ДО СТОЛИЦІ

Королева з міста Лева
Верта до столиці,
Та для неї не знайшлося
Нижньої полиці.

Королева з міста Лева
Їде, мов на троні,
Та на ньому геть незручно
Сидіти в короні.

Королева з міста Лева
В столицю прямує,
Як же їй там примоститись
Все вона мудрує.

Їде вона з міста Лева
Думає- гадає,
Як же нічку на тім пльонтрі
Перебути має.

Королеві з міста Лева
В столицю доїхать,
Та на верхній тій полиці
Зовсім не до сміху.

Їде вона з міста Лева,
Трішки засмутилась,
Та над ранок на тім пльонтрі
Якось примостилась.

16.11.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1051571

ЗУСТРІЧ

Ось вже тато з війни повернувся,
Він на крилах додому летів,
І він донечки знову торкнувся,
По голівці рукою провів.

Обидвоє сміються крізь сльо́зи,
А з долонь йде тепло, як весна,
Та він бачить війни страшні гро́зи
І все те, що зробила війна.

Щиро доню в саду обіймає,
Та думки́ все ще там, на війні,
А коли ПЕРЕМОГА – не знає,
І не знає ніхто про це… ні.

Ось зустріла його люба доня,
А дружина в невірі стоїть,
В нього з шрамами сивая скроня,
Бо неміряно було жахіть.

А молилася доня щоразу,
Щоб Всевишній їй тата вберіг,
Та й не тратила віри ні разу,
І татусь повернутися зміг.

То ж складала малі рученята
Та й все бралася Бога благать,
А тепер у сльозах оченята,
Вона татка змогла обійнять.

Ось вже тато з війни повернувся,
Дочекалася доня його,
Він молитвою весь огорнувся
І ввійшов до будинку свого.

Знову хлинули сльози рікою,
Як ступив він на рідний поріг,
Ще й любов на війну брав з собою,
Завжди віру на зустріч беріг.

14.11.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1051406

КОХАНА

До тебе птахом я лечу, моя кохана,
До тебе птахом я лечу, моя жадана,
З тобою завжди буду я, моя Богине,
І пісня ця для тебе, люба лине.

Приспів

Кохана, єдина кохана,
Ти долею є дарована,
Для мене ти світиш зорею,
Торкнутись зуміла душею.
Кохана, єдина кохана,
Ти Господом є мені дана,
Красою мене полонила,
Коханню розправила крила.

Тебе в думках своїх несу, моя єдина,
Тобою тільки я живу, моя пташино,
Тебе у серці бережу й тебе лелію,
І від кохання, люба, шаленію.

Приспів

Кохана, єдина кохана,
Ти долею є дарована,
Для мене ти світиш зорею,
Торкнутись зуміла душею.
Кохана, єдина кохана,
Ти Господом є мені дана,
Красою мене полонила,
Коханню розправила крила.

Так ніжно розплітає вітер твої коси,
І перлами на квіти й трави впали роси,
А місяць все із зорями веде розмову,
Й співає срібнолистий колискову.

Приспів

Кохана, єдина кохана,
Ти долею є дарована,
Для мене ти світиш зорею,
Торкнутись зуміла душею.
Кохана, єдина кохана,
Ти Господом є мені дана,
Красою мене полонила,
Коханню розправила крила.

14.11.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1051452

СВІЧА ВЖЕ БІЛЬШЕ НЕ ГОРИТЬ

(Світлій пам'яті героя Ярослава Плахотнюка)

Свіча вже більше не горить,
Її потвори загасили,
Йому було б ще жить і жить,
Але страшні ординці вбили.

Його чекала ще весна
І миле слово мами вранці…
Та смерть прислала сатана
У чорній масці на світанці.

Все голос матері звучить,
Вона шукає слід у тиші,
Її молитви – наче міст
Між світом мертвих і живіших.

Пізнати втрату довело́сь,
Нема спокійних днів у мами,
Її синок не – просто хтось,
Він – світло, що горить сльозами.

Йому наза́вжди двадцять сім,
Ніко́ли більше вже не буде,
Вбачатись буде він в усім,
Розпукою для мами всюди.

Осінній вітер плакав теж,
Зривав листки, як спогад мами,
Бо похоронний все ж кортеж
Привіз героя аж до брами.

Заснув наза́вжди Ярослав,
Тепер домівка – домовина,
Він ПЕРЕМОГУ гаптував…
Розлука вічна мами й сина.

07.11.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025

БУДЬМО ДОБРІШИМИ

Всі будьмо добрішими й світ стане кращим,
Лиш правді у вічі дивімось щораз.
Молі́мось за те, щоб не став світ пропащим,
Й не чули ніко́ли образливих фраз.

Всі будьмо добрішими й світ таким буде,
Та й будьмо коректними й правду кажім.
Живім лиш по правді, всі добрії люди,
Й повагу до інших завжди́ бережім!

Всі будьмо добрішими й світ наш розквітне,
Розквітне добром і нена́висть втече.
Бажання до кращого – в всіх заповітне,
І серце за правду нехай не пече.

То ж будьмо добрішими й чуйними будьмо,
Стараймось творити усюди добро.
Бажання ПРО КРАЩЕ ніхто́ не забудьмо,
Й хай Ангел візьме́ всіх під сво́є крило.

08.02.2018 р.

 © Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2018

ВІДПЛАТА БУДЕ

Гей, палії! Невже нема в вас серця?
Невже черства, немов граніт, душа?
Чи вам не сниться поле край озерця,
Де колосилась Божа та краса?

Чи вам не чути плач землі, потвори?
Як вітер стогне в попелі-золі?
Спалили хліб, який лягав, як море,
Завдали болю матінці-землі.

В зернині кожній – віра і надія,
У кожному стеблі – великий труд.
Чому́ й за що була́ така затія?
А в попелі – народний біль і суд.

Ви – тінь без роду, попіл без основи,
Немає в вас ні сорому, ні слів,
Спалили поле з хлібом цим чудовим.
Який диявол вас сюди привів?

Ви – вороги не тільки хліба й неба,
Ви – вороги дитячих снів й пісень,
Вам не простять ні люди, ані стебла,
Ні вітру плач, що чути ніч і день.

Горіти вам у вогнищі прокляття,
Де дим й вогонь, як голос із землі,
Бо ви – не люди й буде вам відплата!
Збере́те ви і сльо́зи і жалі́!

13.11.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1051380

ЗНОВУ ТОБІ ДВАДЦЯТЬ П'ЯТЬ

Ось вже знову тобі двадцять п'ять,
Додала́сь ще одна чверть століття,
Будеш щирі вітання приймать,
Це – років всіх твої́х розмаїття.

Ось вже знову тобі двадцять п'ять,
Рік за роком поволі збігає,
Двадцять п'ять все тобі відчувать,
І хай молодість вічно буяє.

Ось вже знову тобі двадцять п'ять,
І життя, як весна у розквіті.
Ще багато зірок назбирать,
Ще багато тепла у привіті.

Ось вже знову тобі двадцять п'ять,
То ж із серця хай пісня все лине,
Хай не втомиться мрія літать,
Нехай щастя все буде перлинне.

Ось вже знову тобі двадцять п'ять,
Це пора, як світанок над світом,
Доля зможе тебе дивувать,
І душа розквіта ніжним цвітом.

Ось вже знову тобі двадцять п'ять,
І дороги, мов стрі́чки весняні,
Хай не втомиться думка блукать
У вінку і красивім ґердані.

Ось вже знову тобі двадцять п'ять,
Хай в очах не згасає надія,
Зможуть барвами дні вигравать,
Хай здійсни́ться бажання і мрія.

Ось вже знову тобі двадцять п'ять,
Це, як книга нова́ для читання.
То ж і сотню тобі зустрічать
У красивім життєвім жупані.

13.11.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025

НЕМОВ ТРОЯНДА

Немов троянда, соками налита,
Для тебе я такою постаю,
Й цілунками, мов росами умита,
Що квітне із тобою, як в раю.

Немов троянда, що до себе манить,
Яку ти, мов зіницю, бережеш,
Й колючками тебе вона не ранить –
Кохання є й йому немає меж.

Немов троянда запашна і мила,
Одна така, для тебе лиш, одна.
Яка тебе зненацька покорила,
Й дурманить без грайливого вина.

Немов троянда, з іменем КОХАНА,
Струнка, яскрава, віддана тобі,
Щоб був щасливим – Богом тобі дана,
І дякуєш за неї у мольбі.

Немов троянда, у саду твоєму,
Милуєшся, лелієш ти її,
Богиню бачиш в образі моєму,
Для нас обох співають солов'ї.

Немов троянда, квітну із тобою,
Наповнена коханням і теплом,
Зали́шуся назавжди я такою –
Ти став моїм живильним джерелом.

11.03.2024 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024
ID: 1051182

ОБІГНАТИ СВОЮ ТІНЬ

( Філіпу Чорноброву з нагоди відкриття вставки «ОБІГНАТИ СВОЮ ТІНЬ»)

І живописець, й графік, і гончар,
Митець що вірно слу́жить Україні,
Дарований йому Всевишнім дар.
Чи буть попереду своєї тіні?

Він обігнати хоче сво́ю тінь,
Але ж вона услід за ним крокує,
Велике розмаїття всіх творінь
Сьогодні переглянуть пропонує.

То як же обігнати сво́ю тінь
Та й чи мистецтво в цьо́му допоможе?
Він з задумами йде у далечінь,
Тому́ здійснити мрію, ма́буть, зможе.

І задумів, і планів, і бажань,
Надій і мрій у нього є багато.
Він творить без спочинку і вагань,
Мистецький шлях давно вже розпочато.

Митець і тінь, яка не полиша,
Але ж мета – її все ж обігнати,
А може це вона і надиха
Невтомно так в творіннях потопати?

Йти впевнено бажаю до мети –
Й задуманого вдасться досягнути,
Мистецтво обігнати тінь – знайти,
Вершин із тінню, а чи без – сягнути.

27.02.2024 р.
©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024 

БЛАГОСЛОВЕННЯ СЕРЦЯ

Хай добро нам сіється,
Все на краще змі́ниться,
Всюди щастя множиться,
Доля не тривожиться.

Хай любов розквітнеться,
Сонце в серці світиться,
Лиш у краще віриться,
Десь біда подінеться.

Радість хай всміхається,
Смуток не торкається,
Мрія не розвіється,
Впевненість засіється.

Хай душа не зрадиться,
Затишок лишається,
Мир у домі стелиться
Спокій хай оселиться.

Віра хай тримається,
Слізка не торкається,
Хай бажання збудеться,
Зви́тяга здобудеться.

Хай земля квітчається,
Слово розлітаться,
Пісня хай співається,
Горя хай не знається.

Зло нехай не ро́диться,
Все найкраще во́диться,
Іскра хай не га́ситься,
Щастям все прикра́ситься.

12.11.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1051331

БУЛО Б ТОБІ СЬОГОДНІ П'ЯТДЕСЯТ
(Світлій пам'яті полеглого героя-односельчанина Ярослава Бучка)

Було́ б тобі сьогодні п'ятдесят,
Та назавжди́ лиш сорок дев'ять бу́де,
Ти жити мав, а не в землі лежать,
Ти жити мав і мав бувати всюди.

Було́ б тобі сьогодні п'ятдесят,
Та ти зібрав ворожії набої,
Тебе з могили нам вже не піднять…
Пізнали смак біди́ й сльози́ гіркої.

Було́ б тобі сьогодні п'ятдесят,
Але свічу́ ординці загасили,
Життя в ту мить прийшлось тобі віддать,
Тобі потвори віку вкоротили.

Було́ б тобі сьогодні п'ятдесят,
Та ти поліг Героєм за Вкраїну,
Вже явори́ тепер тобі шумлять,
Й не чуєш більше мову солов'їну.

Було́ б тобі сьогодні п'ятдесят,
Але ж ніко́ли їх уже не бу́де,
Не будеш землю збіжжям засівать,
Лишень сліди твої́ зоста́лись всюди.

Було́ б тобі сьогодні п'ятдесят,
Та сорок дев'ять в пам'ять вкарбувались,
І многа літа вже не заспівать –
Життєві стру́ни тво́ї обірвались.

16.02.2024 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024
ID: 1005985

ЦІНУЙМО МОВУ

Цінуймо мову, рідну бережім,
Не дозволяймо з неї ми знущатись,
І правнукам про неї розкажім,
Навчімось калиновою пишатись.

Цінуймо мову, незбагненний скарб,
Це скарб, який дарований Всевишнім,
В нім розмаїття всіх відтінків фарб,
Найкраща квітка у букеті пишнім.

Цінуймо мову, мову-оберіг,
Це дуже сильна і потужна зброя,
Із нею в незалежність шлях проліг,
У нас із нею віра й правда сво́я.

Цінуймо мову, зброю з-поміж зброй,
Вона, мов шабля, що свистить в повітрі,
Поліг за неї не один герой,
Вона колюча на своє́му вістрі.

Цінуймо мову, не ганьбім її,
Бо наша мова дійсно солов'їна,
І нею нам співають солов'ї,
Без неї не жила́ би Україна.

Цінуймо мову, нашу складову́ –
Без неї нашій нації не бути,
Цінуймо нашу мовоньку живу
І їй не даймо вічним сном заснути.

21.02.2024 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024
ID: 1006434

134. НЕ БУДЕ ПРОЩЕННЯ

Не буде прощення, не буде,

І хто би що не говорив,
Ніхто такого не забуде,
Що клятий ворог натворив.

Не буде прощення, не буде,
Хоч світ нам кине сто примир,
Бо в кожнім серці, в кожних грудях,
Живе той біль, що не згасив.

Не буде прощення, не буде
За сльози вбитих матерів,
За крик дітей, що в снах приблу́див,
За кожен дім, який згорів.

Не буде прощення, не буде,
І в слові, й в музиці вітрів,
Ми пам'ятаєм, не забудем
Того́, що ворог натворив.

Не буде прощення, не буде
За те, що кров текла чолом,
За те, що в землю лягли люди,
Що не схилились перед злом.

Не буде прощення, не буде,
Ні в часі, ні в піснях, ні в снах,
Бо кров невинна текла всюди
Свої́х дітей в чужих лісах.

Не буде прощення, не буде,
І хай нам кажуть: «Час мине»…
Та біль у серці не відбуде
За те, що діється страшне.

04.11.2025 р.
©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1050841

НЕ НАБУ́ЛОСЯ СПОКО́Ю

Не набу́лося споко́ю –
Мить лиш без тривоги,
Та й ординці не забули
До нас всі дороги.

Не набу́лося споко́ю –
Ворог атакує,
Життя людські забирає,
Домівки руйнує.

Хоч би швидше божевілля
Уже закінчи́лось,
І все дрантя з оркостану
У багні втопилось.

Та нема кінця і кра́ю
Вже жахіттю цьому,
У молитві ру́ки зводжу
Господу Святому.

Тиша лиш на мить буває
І вона не тішить,
Нас упир не забуває
Й ніяк не зали́шить.

Жити хочемо, Всевишній,
І в страху не бути,
Тому́ вибухів й тривоги
Ми не хочем чути.

19.07.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1044005

111. Я НІКО́МУ ТЕБЕ НЕ ВІДДАМ

Я ніко́му тебе не віддам,
Не віддам я тебе, Україно,
Ти – святиня моя́, ти – мій храм,
Я за тебе молю́сь на колінах.
Я ніко́му тебе не віддам,
Ти – єдина для мене колиска,
Та й за тебе вже платять життям,
ПЕРЕМОГА твоя́, ма́буть, близько.

ПРИСПІВ

Не віддам, не віддам Україну,
Не віддам я цю землю святу,
Рідну мову її солов'їну –
Я духовно із нею росту.
Не віддам, не віддам свою неньку,
Не віддам, не віддам ворогам,
Берегтиму її дорогеньку,
Дорожу цим величним ім'ям.

Я ніко́му тебе не віддам,
Тво́ї надра цілющі й багаті,
Не топтати тебе ворогам,
Та шматують тебе ті прокля́ті.
Я ніко́му тебе не віддам,
Ти – найкраща у світі перлина,
Не віддам я тебе тим катам,
В тебе – я, ти не є сиротина.

ПРИСПІВ

Я ніко́му тебе не віддам,
Ти моя́, ти моя́, Україно!
На тобі́ не один уже шрам,
І розвалені, ненечко, сті́ни.
Я ніко́му тебе не віддам,
Берегтиму тебе, як зіницю,
Хай не мріють, що ві́зьмуть, мов крам,
І в багно перетворять світлицю.
ПРИСПІВ

10.01.2024 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024

ID: 1002755

БЕЗ ТРИВОГИ

Я дякую, Боже, за ніч без тривоги,
Хай ворог наза́вжди у засвіти йде,
Наза́вжди покине хай наші пороги,
І хай ПЕРЕМОГА до нас вже прийде́.

Я дякую, Боже, за ніч без тривоги,
Що я не здригалась від вибухів знов,
Хай ворог забуде до нас всі дороги,
І щоби не стила ні в ко́го з нас кров.

Я дякую, Боже, за ніч без тривоги,
Що ми не купались у вибухах всі,
У сховища нас не несли́ наші но́ги,
А й ними змогли ми пройтись по росі.

Я дякую, Боже, за ніч без тривоги,
І тиші ніщо не порушило в нас,
Щоб ворог ніко́ли не мав уже змоги
Бляшанки свої відправляти до нас.

Я дякую, Боже, за ніч без тривоги,
За те, що ще й спати змогли ми вночі,
І навіть не бу́ло у нас настороги,
Бо Ангел, напевно, сидів на плечі́.

Я дякую, Боже, за ніч без тривоги,
За ще одну ніч у моє́му житті.
Чекаємо, Боже сигнал ПЕРЕМОГИ,
Щоб ми більш не бу́ли у крові литті.

20.07.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1044061

ЗГОРІВ МУЗЕЙ, ТА ДУХ НЕ ЗГИНЕ

Музей Шухевича згорів,
Але тризу́б вцілів, на диво,
Зотліти б ворог наш волів,
І не було́ б огненне жниво.

Згорів музей, згорів до тла,
Бо ніс він ворогу загрозу.
У орків не маліє зла,
А й додають все більшу дозу.

Давно Шухевича нема,
В музеї пам'ять береглася,
Від баченого біль пройма…
До чо́го сатана вдала́ся.

А в тім музеї все було́,
По крихті в нього все збирали,
І в мить одну усе пішло…
Усе потвори зруйнували.

Любов була в музеї тім,
Любов до неньки-України,
Жага до волі теж у нім…
Згорів музей, та дух не згине.

Згорів Шухевича музей,
Він був ординцям на заваді,
Нена́висть й біль від цих вістей,
Але потвори цьо́му раді.

Згорів музей і все, що в нім,
Нічо́го зовсім не вціліло,
Вцілів лиш три́зуб, він вцілів,
А решта все ущент згоріло.

Усе в нас ворога ляка,
Загиблі страх несуть титани,
Нацистів ворог так шука.
Їх дух Шухевича дістане.

01.01.2024 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024
ID: 1043695

104. ГАЛЕРЕЯ, ВІЙНА І МИТЕЦЬ

В нас звуки канонади, у нас гримлять гармати,
Й під звуки канонади в нас творяться дива́,
Бо ворог не куняє і нам не можна спати,
Сівба повинна бути і мають буть жнива.

Під звуки канонади відкрилась галерея,
В якій життя вирує, в якій незламний дух,
Вона, неначе квітка, неначе орхідея,
В ній все переплело́ся, у ній постійний рух.

Під звуки канонади митці в нас не дрімають,
Вони картини пишуть, у них мистецький фронт,
І нашу ПЕРЕМОГУ цим фронтом наближають,
То ж наша ПЕРЕМОГА відкриє горизонт.

Ті звуки канонади ще більше надихають
Й щоразу закликають боротися з врагом,
Поло́тна, наче квіти, під пензлем оживають,
Кує́ться ПЕРЕМОГА із фронтом цим гуртом.

Картинна галерея, неначе та перлина,
Немов ковток повітря в такий буремний час,
Неначе промовляє тут кожная картина,
І каже, що Вкраїна, немов іконостас.

Ті звуки канонади замовкнуть, точно знаю,
Культура і мистецтво в нас будуть вічно жить,
Картинній галереї розширення бажаю,
Бо хоч гримлять гармати – мистецтво в нас не спить.

01.01.2024 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024
ID: 1002111

ДЕРЖАВНІСТЬ

Державність, Україна, гідність, воля,
Соборність, суверенність, ненька й ми,
Спіткала нас усіх чому́сь недоля,
Але ми залишаємось людьми.

Державність нашу прагне ворог вбити,
Удари нищівні він завдає,
Та ми взяли́ся Господа молити,
Бо нарід, наче воду, крівцю ллє.

Державність не дамо ми розтоптати,
За неї гине кращий неньки цвіт,
Що взявся нашу неньку рятувати,
І ро́бить це багато довгих літ.

Державність, незалежність, Україна,
Найкращий в світі український стяг,
І герб, що сяє сонцем, й солов'їна,
І кожен крок до звершення звитяг.

Державність наша буде вічно жити,
І ворогу не знищити її.
Не перестанем ненечку любити,
Ми сті́ни захищаємо свої́.

Державність, Україна і свобода,
Вкраїнська пісня й слово, що дзвенить,
За всі страждання буде нагорода –
Звитягою вона в нас зазвучить.

15.07.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1043727

94. У ВИБУХАХ КУПАЛИСЬ

Гаратали по столиці
Ці́лу ніч потвори
І без голки вишивали
У небі узори.

Ті узори нас не тішать,
Від них не радієм,
Від тих вибухів й узорів
Тремтимо, сиві́єм.

Ні кінця нема, ні краю,
Ма́буть, і не буде,
Та найгірше, що від цьо́го
У нас гинуть люди.

Полювали цілу нічку
На серце Вкраїни,
Наробили біди́-ли́ха,
Зробили руїни.

Ми не спали, ми молились,
Господа благали,
Чи залишимось живими –
Ми ніхто не знали.

Й знову вибухи лунають
В серці України,
Молим Бога вберегти нас,
Вберегти все цінне.

Ну а цінним для усіх нас
Є життя, звичайно,
Аби пекло це скінчи́лось
Чимскоріш, негайно.

Сильні вибухи усюди
І вночі, і вранці,
Ніяк Київ не полишать
Вбивці-голодранці.

І тривоги, і атаки,
І ракети, й дрони,
Гинуть люди, бо потворам
Нема заборони.

І сховатись толком ні́де…
Дві стіни́ і ванна…
Нас вбиває, спопеляє
Нечисть невблаганна.

На якусь секунду
тиша,
І знову тривога…
Аби терням затягнулась
Ворогу доро́га.

29.12.2023 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2023
ID: 1005203

95. ДУМКИ, БЛАГАННЯ, БІЛЬ І СЛЬОЗИ

Сиджу вечорами, та й думку дума́ю,
Коли ж ПЕРЕМОГА? Коли?.. Я не знаю…
Коли вже потвори з Вкраїни піду́ть
І місце з бетоном для себе знайдуть?

А думка злітає, снує́ться, кружляє,
Надію на МИР в Україні плекає,
Щоб ворог вступився з святої землі́,
Щоб щезла наза́вжди орда-москалі.

Я дякую, Боже, що маю домівку,
І можу на ліжку тулити голівку,
Та ворог домівки руйнує щодня…
Хай щезня з святої землиці русня!

Шматується серце від то́го, що бачу,
І рана ятри́ться, і часто я плачу,
Та й ру́ки складаю до Бога в мольбі…
Роками вкраїнці у смутку й журбі.

Щоденно потвора наш нарід вбиває,
І кров, як водиця, на землю стікає,
Кінця цьо́му пеклу і близько нема…
За що ж вони, Боже, так з нами всіма?

Сную́ться думки́, наче та павутина,
Болить мене тяжко мій нарід й Вкраїна,
Болить мене, Боже, й нестерпно пече,
Підстав же, Всевишній, нам сво́є плече.

Та й зглянься, Всевишній Владико, над нами,
Закрий нас благаю, свої́ми щитами –
Нам хочеться жити, не хочем вмирать.
Якими словами про це ще благать?

26.03.2024 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024
ID: 1009529

96. ХТО ЗУПИНИТЬ ВІЙНУ?

Хто зупи́нить війну в Україні?
Ту війну, що не нашою є…
Аби мові звучать солов'їній,
Яку ворог ніза́що не вб'є.

Хто зупи́нить убивць-терористів,
Які в нашу домівку прийшли?
Щоб не чуть від ракет страшні свисти,
Що у простір вкраїнський ввійшли.

Хто зупи́нить війну цю жорстоку
Чи пове́рне її в оркостан?
Бо ми платимо ці́ну високу.
Чи безсмертний ординський тиран?

Хто зупи́нить війну? Хто це зробить?
Хто зуміє приспати потвор?
Щоб смердючий зотлів уже чобіт,
Аби нас залишив цей терор.

Хто зупи́нить війну? Я питаю!
Розтопіться серця́ крижані!
Я і Бога і людство благаю…
Хто ж поставить кінець цій війні?

Хто зупи́нить війну чимскоріше?
Хто Вкраїну і нас збереже?
Бо щоразу жахіття все гірше…
Зупиніть цю війну в нас уже!

29.12.2023 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2023

ПЕРЕЙМЕНУВАЛИ?

Чи УКРАЇНУ перейменували,
Що нам менору вже подарували?
То ж на МАЙДАНІ вже горить яскраво,
Але не пише: «УКРАЇНІ СЛАВА!».

І в Чернівцях, й в Одесі ясно сві́тить…
На що жидюра в Україні мітить?
Скажіть мені навіщо це й для чо́го?
Чи стало їм вже мало кра́ю сво́го?

За що таке знущання вже над нами?
За що цей глум і ці бруднії плями?
Невже керовник вже не пам'ятає,
Яку країну світу представляє?

За що цей глум над нами, українці?
Невже не ситі горя ми по вінці?
Невже вбивають назву УКРАЇНА
І через це руйнують наші сті́ни?

Чому́? Скажіть! Чи щось не розумію?
Навіщо влаштували цю затію?
Чи нас уже продали з потрохами
Й тепер нас іменують всіх жидами?

Я – УКРАЇНКА й тризуб хочу бачить!
Невже заплющать очі й це пробачать?
Проснись, народе, рідної ВКРАЇНИ –
Забрати хочуть те, що в нас є цінне!

Так ось чому́ кричав: «Ми їх зробили!»…
Жиди Вкраїну вже заполонили,
І ба́йдуже їм наше, УКРАЇНСЬКЕ,
То й пхають нам огидне те чужинське.

В народу наче очі у тумані –
Палахкотить менора на майдані,
Якщо вона вже в серці УКРАЇНИ
Замість хреста й червоної калини.

15.12.2023 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2023
ID: 1000910

БЛАГОСЛОВИ, ВСЕВИШНІЙ, ВОЛОНТЕРА

Благослови, Всевишній, волонтера,
Який на фронт щоразу вируша,
Візьми під захист, Господи, шофе́ра,
Бо в них велика й світлая душа.

Опікуйся ти ними всю доро́гу,
Живими їх додому повертай,
Жени потвор від нашого порогу,
В дорозі їм прошу́ допомагай.

Їм вказуй шлях, Всевишній, я благаю,
Від ворога щитами закривай.
За них слова́ молитви промовляю,
На кожнім кроці їх оберігай.

Життям свої́м щоразу ризикують,
Бо місія тепер у них така,
Так ПЕРЕМОГУ з ЗСУ гаптують,
Їм помага Господняя рука.

Щоразу їдуть мінними полями,
Захисникам везуть усе від нас,
Бо ті на полі бо́ю з москалями,
Що пекло нам влаштовують весь час.

Хай Ангели літають понад ними,
Пречиста хай бере́ їх під Покров,
Додому хай вертаються живими,
А з дому поведи їх, Боже, знов.

21.12.2023 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2023
ID: 1002633

СУЦІЛЬНІ ПИТАННЯ

Чи Україна вже не Україна?
Чи націю вкраїнцями не звуть?
Чи мова в нас уже не солов'їна?
Чи в Україні українці не живуть?

Чи в нас нема вкраїнської культури?
Чи пісня українська не звучить?
Чи хто ми є – у світі вже забули?
Чи неньку перестали ми любить?

Чи слово українське в нас не лине?
Чи вишиванки в нас уже катма́?
Чи нарід за Вкраїну в нас не гине?
Чи сво́го вже нічо́го в нас нема?

Чи в нас нема соборної держави?
Чи символи державні вже не ті?
Чи ми не кажем: «УКРАЇНІ СЛАВА!»?
Чи хліб і зе́млі в нас не золоті?

Чи звичаїв свої́х ми відцурались?
Чи ми зреклись вкраїнського всього́?
Чи ми чужим на вірність присягались?
Чого́ так з нами? Поясніть. Чого́?

Чи наша вже земля не українська?
Чи символів вкраїнських в нас нема?
Чи може Україна вже жидівська?
За що вони так з нами усіма?

Чи в нас нема обрядів споконвічних?
Чи нехтуєм традиціями ми?
За що над нами глум оцей публічний?
Чи перестали бути ми людьми?

Чому́? Скажіть! Чому́ це допустили?
Чому́ нас топчуть із усіх боків?
Чи не вкраїнці на землі́ цій жи́ли
Впродовж усіх століть, усіх віків?

16.12.2023 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2023
ID: 1001204

85. НЕ ВГАМУЮТЬСЯ ПОТВОРИ
Не вгамуються потвори,
Злітають бляшанки,
Щоб від них скоріш лишився
Попіл та останки.

Відверни від нас бляшанки
У гниле болото,
Засвіти їм феєрверки
Яскраві, як злото.

Відверни потвор, Всевишній,
Від рідного краю,
На колінах у молитві
Я тебе благаю.

Приземли їх на болоті,
Зроби для них свято,
Не дай лету тій сволоті,
Бо ми ж не у НАТО.

Нас у НАТО ще не взяли,
Й не в Євросоюзі,
Щоб потвори відчували –
Дай їм по заслузі.

Приземли ординський мотлох
Гучно і яскраво,
Ми усі заоплодуєм
Й вигукнемо: «Браво!».

Відверни бляшанки вражі,
Молю тебе, Боже,
Та й зроби їм на болоті
Всім довічне ложе.

Поможи, молю тя, Боже,
МіГи приземлити,
На болоті їхнє ложе –
Там їм і зігнити.

20.01.2024 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024
ID: 1003618

86. ПОДЯКА ЗА НІЧ БЕЗ ТРИВОГИ

Я дякую, Боже, за ніч і світання,
За те, що поміг ти здійсни́ти бажання –
У тиші проснулась, не бу́ло тривоги,
Хай ворог забуде до нас всі дороги.

Я дякую, Боже, за нічку прожиту
Й сльозу від страху́ уночі не пролиту,
Що я не тремтіла, як лист тополиний,
Я дякую щиро, мій Боже єдиний.

Я дякую, Боже, за ніч і світанок,
За те, що зустріла без вибухів ранок,
За те, що вороже сміття не летіло,
Кров в жила не стила і серце не мліло.

Я дякую, Боже, за ніченьку тиху,
Що ти не дозволив в домівку йти ли́ху,
Що мотлоху ти не дозволив летіти
І ще одну нічку дозволив прожити.

Я дякую, Боже, за ніч і світанок,
За те, що зустріла в домівці я ранок,
Ще й день поможи без тривоги прожити,
І в тиші до ніченьки, Боже, дожити.

Я дякую, Боже, за нічку спокійну,
Я руки до тебе знов, Господи, здійму,
Я буду молитись й в молитві благати,
Аби допоміг ти ординців здолати.

Я дякую, Боже, за ніч і світання,
За те, що я в спо́кої бу́ла до рання,
Щоб ранок і день також видався тихим,
Щоб ми не пізнали від ворога ли́ха.

Я дякую, Боже, за нічку спокійну,
Хай пі́дуть від нас уже, Господи, ві́йни,
Хай ворог до нас не вертає ніко́ли
І замість могил хай ростуть матіоли.

30.12.2023 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2023
ID: 1001932

СУЦІЛЬНІ ПИТАННЯ

Чи Україна вже не Україна?
Чи націю вкраїнцями не звуть?
Чи мова в нас уже не солов'їна?
Чи в Україні українці не живуть?

Чи в нас нема вкраїнської культури?
Чи пісня українська не звучить?
Чи хто ми є – у світі вже забули?
Чи неньку перестали ми любить?

Чи слово українське в нас не лине?
Чи вишиванки в нас уже катма́?
Чи нарід за Вкраїну в нас не гине?
Чи сво́го вже нічо́го в нас нема?

Чи в нас нема соборної держави?
Чи символи державні вже не ті?
Чи ми не кажем: «УКРАЇНІ СЛАВА!»?
Чи хліб і зе́млі в нас не золоті?

Чи звичаїв свої́х ми відцурались?
Чи ми зреклись вкраїнського всього́?
Чи ми чужим на вірність присягались?
Чого́ так з нами? Поясніть. Чого́?

Чи наша вже земля не українська?
Чи символів вкраїнських в нас нема?
Чи може Україна вже жидівська?
За що вони так з нами усіма?

Чи в нас нема обрядів споконвічних?
Чи нехтуєм традиціями ми?
За що над нами глум оцей публічний?
Чи перестали бути ми людьми?

Чому́? Скажіть! Чому́ це допустили?
Чому́ нас топчуть із усіх боків?
Чи не вкраїнці на землі́ цій жи́ли
Впродовж усіх століть, усіх віків?

 16.12.2023 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2023
ID: 1001204

82. НЕМА СПОКОЮ

Нема споко́ю, Господи, нема,
Нас клятий ворог знову атакує,
Це гірше, ніж смертельная чума,
Бо захисту від ворога бракує.

Нема споко́ю знову цілу ніч,
Атака за атакою ворожа,
Летять на нас бляшанки зі всібіч…
За що ж бо нам така вже кара Божа?

В нас вибухи лунають раз-у-раз,
Й нема куди від ворога сховатись,
Бо далі сатана віддав наказ,
Й доводиться у го́рі нам купатись.

Лишається столиця, як мішень,
І саме на мішені, мов десятка,
За це не бу́де ворогу проще́нь –
Велика надто вже від кро́ві латка.

Потвора не вгамується ніяк,
З боло́та все бляшанки запускає,
Робити це, напрочуд, він мастак…
Ні кра́ю, ні кінця біді немає.

Нема споко́ю, зовсім бо нема,
Атаки, небезпека, руйнування.
В страху́ нас ворог вже давно трима…
Щоб вижити – єдинеє бажання.

25.11.2023 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2023
ID: 1003875

НЕХАЙ У НАС ПАНУЄ ТИША

Нехай у нас панує тиша,
Хай ворог в засвіти піде́,
Хай нас наза́вжди він залишить
І там хай втіху віднайде́.

Хай зазвучать у нас сигнали
Про ПЕРЕМОГУ нашу й МИР,
Щоб ми почули всі фанфари,
Щоб в вічність вже пішов упир.

Нехай яскраві феєрверки
Розсіють в небі упирі,
Впаду́ть палаючі цукерки
Й зберу́ть їх кляті москалі.

Хай за́вжди в нас панує спокій,
Аби не бу́ло в нас війни́,
Бої́ закі́нчились жорстокі
Й сліду́ не було сатани.

Нехай у нас не гинуть діти,
Хай не лягає неньки цвіт,
Аби нам з горя не чорніти
І пробудивсь нарешті світ.

Хай щезне вся ворожа сила
З святої нашої землі́,
Щоб нас Пречиста захистила
Й тримав нас Ангел на крилі.

18.01.2024 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024
ID: 1003455

ХАЙ БУДЕ ТЕПЛОЮ ЗИМА

Хай буде теплою зима,
Нехай у душах не хурделить,
Нехай закінчиться війна,
Нам МИР Госпо́дь нехай просте́лить.

Хай буде теплою зима –
Ми дуже цьо́го потребуєм,
Бо ми з героями всіма,
Нам ПЕРЕМОГУ всі гаптуєм.

Хай буде теплою зима –
Тепло́ героям нашим треба,
Хай щезне ворог, як чума,
Ми ру́ки зводимо до неба.

Хай буде теплою зима,
Хай холод й в думці не вирує,
І з зрадників зійде́ пітьма́…
Нехай Всевишній нас почує.

Хай буде теплою зима –
В окопах холод дошкуляє,
Бо ж обігріву там нема,
Молитва наша зігріває.

Хай буде теплою зима,
Захисникам хай бу́де те́пло,
Нехай не грає нам сурма́,
Нехай у нас минеться пекло.

26.01.2024 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024

ID: 1004134

79. НЕХАЙ ГОСПОДЬ БЛАГОСЛОВИТЬ

Нехай Госпо́дь благословить
На день спокійний Україну,
А горе й лихо хай приспить
І збереже нам солов'їну.

Нехай Госпо́дь благословить
І подарує всюди тишу,
Щоб сліз нам більше вже не лить,
Благать про це я не поли́шу.

Нехай Госпо́дь благословить
На нашу скору ПЕРЕМОГУ,
Щоб нам під мирним небом жить
Й забуть наза́вжди про тривогу.

Нехай Госпо́дь благословить
Й наза́вжди спокій подарує,
Хай нас вже більше не болить,
І лихоліття не вирує.

Нехай Госпо́дь благословить,
Щоб ми не знали бід-печалі,
Щоб ми могли без горя жить
Й не бу́ли болісні скрижалі.

Нехай Госпо́дь благословить
На радість, щастя, спокій, втіху,
Щоб більше крівцю нам не лить,
Щоб заливалися від сміху.

Нехай Госпо́дь благословить
І родить хліб святий, пшеницю,
Весела пісня хай дзвенить,
Й героям не лягать в землицю.

12.11.2023р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2023

80. ЖУРБОЮ ОПОВИТІ

Журбою оповитий не один,
Ми ворогу не будемо прощати,
Поліг за Україну батько й син,
Чорніє з горя і дружина й мати.

Поліг за Україну батько й син,
І серце рветься в шмаття від розпуки,
Життя стає гірке, немов полин,
Від вічної болючої розлуки.

Життя стає гірке, немов полин,
Не можна вже його підсолодити,
Хоч навіть і мине років той плин,
В сльозах ми руки бу́демо зводи́ти.

Хоч навіть і мине років той плин,
Але відлуння горя не минеться,
Не змеле смуток і життєвий млин,
То ж жити з ним довічно доведе́ться.

Не змеле смуток і життєвий млин,
В життєвій чаші буде біль наза́вжди,
Лиш очі споглядатимуть з світлин,
Хоч він живим усім всміхатись мав би.

Лиш очі споглядатимуть з світлин,
І ні до ко́го вже не скаже сло́ва,
Так без упину йтиме часоплин,
Завершена наза́вжди вся промова.

19.11.2023 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2023
ID: 999354

81. ПІД ЗВУКИ КАНОНАДИ

Під звуки канонади народжуються діти,
Під звуки канонади в печі́ печеться хліб,
Під звуки канонади голівки хилять квіти,
Під звуки канонади прожито безліч діб.

Під звуки канонади дзвенять стрімкі пото́ки,
Під звуки канонади здригається земля,
Під звуки канонади – у сховищах уроки,
Під звуки канонади ридає немовля.

Під звуки канонади в нас пишуться поло́тна,
Під звуки канонади злітає пісня ввись,
Під звуки канонади на стан лягає нота,
Під звуки канонади за руки ми взяли́сь.

Під звуки канонади в молитві зводим ру́ки,
Під звуки канонади поезія звучить,
Під звуки канонади рве серце від розпуки,
Під звуки канонади продовжуємо жить.

Під звуки канонади цвіте калина в лузі,
Під звуки канонади цвіте блакитно льон,
Під звуки канонади ми всі в журбі і тузі,
Під звуки канонади беру́ть бійців в полон.

Під звуки канонади звучить в нас солов'їна,
Під звуки канонади приборкують вогонь,
Під звуки канонади не кане Україна,
Під звуки канонади синів хороним й донь.

Під звуки канонади звучить вкраїнський славень,
Під звуки канонади в руках тримаєм стяг,
Під звуки канонади звучить: «ВКРАЇНІ СЛАВА!»,
Під звуки канонади сягаємо звитяг.

Під звуки канонади гаптуєм ПЕРЕМОГУ,
Під звуки канонади – у нас незламний дух,
Під звуки канонади ми дякуємо Богу,
Під звуки канонади патріотизм не вщух.

23.11.2023 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2023

ID: 999287

ВІЙНА ЗАБРАЛА

Війна забра́ла тисячі́ життів,
А може навіть це уже й мільйони,
Її до нас рашист-упир привів,
Йдуть з технікою цілі ешелони.

Війна забрала український цвіт
Й продовжує щодня їх забирати,
Вже другий розпочавсь десяток літ,
Продовжуєм в могилоньки лягати.

Війна забрала доньок і синів,
Ніхто й ніщо потвор не зупиняє,
Ще більше той упир оскаженів,
Вбиває й все з лиця землі стирає.

Війна забрала й пуп'янки малі,
Жалю́ не мають клятії потвори,
Безжально убивають москалі.
Посіяли недолю нам і горе.

Війна забрала квіти, що цвіли,
Вони наза́вжди полягли в могили.
І пагінців свої́х ще не дали́ –
Життєві сві́чі вбивці загасили.

Війна забрала не одне життя,
І скільки ще забе́ре – невідомо.
Ще скільки буде кровопролиття –
Хіба що знати Господу святому.

03.07.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1042968

78. КРОВАВИЙ ПОТЯГ

Ось знову вдарили потвори,
Життя забравши у людей,
Прине́сли знову біль і горе…
Коли ж не бу́де в нас смертей?

Коли не будуть в нас стріляти,
Сміття убивче запускать?
Чи при́йде час, щоб їм сконати?
Чи довго нам на це чекать?

Дніпро… Руйнації і жертви,
Усюди кров, усюди плач…
Так мріють нас у прах всіх стерти…
Чи є від вбивць тих захист-плащ?

Кровавий потяг, скло і люди,
Квиток хтось взяв в один кінець,
Та скільки ж це тривати буде?
Чи зна про це хоча б Творець?

Жахіття знову, знову й знову,
Й щоразу гірше все страє,
Нас кат обрав невипадково
Й щораз накази віддає.

Дніпру дісталось знов сьогодні,
А світ все дивиться й мовчить,
Нам співчуття не треба жодні,
Глобально треба щось робить.

24.06.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1042408

ВЖЕ НЕ РЕВЕ

Вже не реве, вже тільки стогне
Широкий красень наш Дніпро,
Неначе в нелюдів в полоні…
Людське бездушшя довело́.

Вже не реве, не котить хвилі,
Які колись щораз котив,
Сміття у ньому, бруду, гнилі…
Та він цього не заслужив.

Вже не реве, бо вже міліє,
І скоро буде видно дно.
Дивлюсь на нього й серце мліє,
Та нелюдам же всеодно.

Вже не реве, не промовляє,
Не тішить хлюпанням тих хвиль,
А вже поволі він стихає,
Й стає на ньому вічний штиль.

Вже не реве, вже тільки стогне,
І його стогін чуєм ми.
Не дай Господь ще більш застогне…
Байдужість, Боже, надійми!

31.08.2019 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2019
ID: 1043081