ЛАПАТИЙ СНІГ ОБТРУШУЄ КРИЛО

Лапатий сніг обтрушує крило,
Мов білий спогад, що летить, кружляє,
Шепоче вітер: «Вже таке було…»
А він летить і м'яко так сідає.

Змережаний морозом кожен звук,
І тиша, наче вічність, оживає,
Душа мовчить, бо втомлена від мук,
А сніг летить і килимом лягає.

Він все летить, мов пам'ятає шлях,
Притрушує і верболіз, й калину,
Неначе шаль моститься на плечах,
І навіть причаївся біля тину.

І в кожній миті спогадів печать,
Засніжені дитинства виднокраї,
Де мама вміла піснею мовчать,
А батько мовчки грів долоні краєм.

Сніжинка, як молитва на вітрах,
Що лине з неба чиста і прозора,
І світ стає, неначе білий птах,
І скатертина біла й неозора.

Лапатий сніг обтрушує крило,
І з легкістю лягає на простори,
Цілує ніжно й лагідно чоло
І взяв в обійми рідні мої гори.

13.11.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1054019

МЕРЕЖИВО, ГАПТОВАНЕ МОРОЗОМ

Мереживо, гаптоване морозом,
На шибці, наче спогад про тепло́,
Зітхання снігу, але не під возом,
І небо простяглося, наче скло.

Сліди застигли всюди на дорозі,
Як пам'ять про ці кроки десь в імлі,
І серце, наче птаха у облозі,
Яка весну шукає в кришталі.

У кожному мереживі надія,
Що знову десь розто́питься печаль,
Бо навіть у засніженій завії
Живе душі та непохитна сталь.

І тиша, що лягла на підвіконні
Й замріяно на зиму спогляда,
Й мереживо, неначе на долоні.
Весну крізь нього тиша вигляда.

І світло крізь завісу снігопаду
Нагадує про ніжність і тепло́,
Воно торкає серця, наче кладу,
Й крізь шибку, наче квітка, зацвіло.

В мереживо уплівся пульс чекання,
Що визира крізь лід і темну ніч,
Бо навіть у морозному мовчанні
Живе любов, як полум'я від свіч.

13.11.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1058202

РОЗВЕДЕНО МОСТИ

Пішла зима з календарем,
Та ще в обіймах нас тримає,
Хоч і не бу́ла тягарем,
Але сліди свої́ лишає.

Пішла вона, бо вже їй час,
Пішла вона й не зупинилась,
Але мороз і сніг у нас
Ще після неї залиши́лись.

Такі лиша вона сліди,
Щоб швидко з нами не прощатись,
Природа каже їй: «Вже йди!
Тобі не час знов повертатись».

Та вперто ж бо не хоче йти,
Ще трохи хоче дошкуляти,
Хоч їй розведено мости –
Про себе хоче нагадати.

Ось сонце визирне з-за хмар
Й промінням теплим сніг розто́пить,
Зійде́ весь сніг під впливом чар,
Весняний дощик землю скро́пить.

То ж календар вже час горнув,
Весні відкрив свою́ сторінку,
Немов благання наші вчув,
Бо час стелитися барвінку.

04.03.2026 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026
ID: 1058482